Еволюція комп’ютерів: від гігантів до мікросхем

Перший повністю електронний комп’ютер ЕНІАК створили в США у 1946 році. Його розміри вражали: понад 30 метрів завдовжки та колосальний об’єм. Машина важила приблизно 30 тонн — як чотири африканські слони. Дані в ній обробляли 18 тисяч електронних ламп. В Україні ж першу ЕОМ (електронну обчислювальну машину) побудували у 1951 році.

Вже у 1953 році почалося серійне виробництво машини «Стріла». Вона складалася з десятків металевих шаф із сотнями ламп усередині. Поруч працювали потужні трансформатори. Оскільки лампи сильно нагрівалися, для їхнього охолодження використовували гігантські вентиляційні установки. «Стріла» разом із допоміжним обладнанням займала 500 квадратних метрів — площу десяти сучасних квартир. Ці лампові гіганти 50-х років стали першим поколінням обчислювальних машин.

На початку 60-х лампи замінили транзисторами, що ознаменувало появу другого покоління. Якщо метали (срібло, мідь, алюміній) проводять струм, а скло чи пластмаса — ні, то такі речовини, як кремній, германій та селен, діють вибірково. Ці напівпровідники стали основою транзисторів — крихітних кристалів із металевими дротиками. Транзистор був значно меншим за лампу, майже не грівся і важив лише кілька грамів. При цьому він один замінював 40 ламп. Завдяки цьому комп’ютери стали компактнішими, надійнішими та швидшими.

Третє покоління народилося завдяки інтегральним схемам — кремнієвим кристалам розміром із горошину, в яких «упаковані» тисячі транзисторів. Машини зменшилися настільки, що легко вміщалися на письмовому столі.

Згодом мікроелектроніка дозволила розміщувати на одному кристалі тисячі схем. У 1980 році на площі лише 1,5 см² вдалося вмістити центральний процесор. Так почалася епоха мікрокомп’ютерів.

Розвиток технологій триває. Цілком імовірно, що у XXI столітті комп’ютери стануть ще потужнішими, компактнішими та простішими у використанні.