Історія комп’ютерного зв’язку
Зв’язок на невеликі відстані в комп’ютерній техніці існував ще задовго до появи перших персональних комп’ютерів.
До великих комп’ютерів (mainframes), приєднувалися численні термінали (або “інтелектуальні дисплеї”). Правда, інтелекту в цих терміналах було дуже мало, практично ніякої обробки інформації вони не робили, і основна мета організації зв’язку полягала у тому, щоб розділити інтелект (“машинний час”) великого потужного й дорогого комп’ютера між користувачами, що працюють за цими терміналами. Це називалося режимом поділу часу, тому що великий комп’ютер послідовно в часі вирішував завдання безлічі користувачів. У цьому випадку досягалося спільне використання найдорожчих у той час ресурсів – обчислювальних.
Потім були створені мікропроцесори й перші мікрокомп’ютери. З’явилася можливість розмістити комп’ютер на столі в кожного користувача, тому що обчислювальні, інтелектуальні ресурси подешевіли. Але зате всі інші ресурси залишалися ще досить дорогими. А що значить голий інтелект без засобів зберігання інформації і її документувань? Не будеш же щораз після включення живлення заново набирати виконувану програму або зберігати її в маломісткій постійній пам’яті. Об’єднавши кілька мікрокомп’ютерів, можна було організувати спільне використання ними комп’ютерної периферії (магнітних дисків, магнітної стрічки, принтерів). При цьому вся обробка інформації проводилася на місці, але її результати передавалися на централізовані ресурси. Тут знову ж спільно використалося найдорожче, що є в системі, але вже зовсім по-новому. Такий режим одержав назву режиму зворотного поділу часу. Як й у першому випадку, засоби зв’язку знижували вартість комп’ютерної системи в цілому.
Потім з’явилися персональні комп’ютери, які відрізнялися від перших мікрокомп’ютерів тим, що мали повний комплект досить розвитої для повністю автономної роботи периферії: магнітні диски, принтери, не говорячи вже про засоби інтерфейсу користувача (монітори, клавіатури, миші й т.д.). Периферія подешевіла й стала за ціною цілком порівнянної з комп’ютером. Здавалося б, навіщо тепер з’єднувати персональні комп’ютери? Що їм розділяти, коли й так уже все розділено й перебуває на столі в кожного користувача? Інтелекту на місці вистачає, периферії теж. Що ж може дати мережа в цьому випадку?
Саме головне – це знову ж спільне використання ресурсу. Той самий зворотний поділ часу, але вже на принципово іншому рівні. Тут уже він застосовується не для зниження вартості системи, а з метою більш ефективного використання ресурсів, наявних у розпорядженні комп’ютерів. Наприклад, мережа дозволяє об’єднати обсяг дисків всіх комп’ютерів, забезпечивши доступ кожного з них до дисків всіх інших як до власного.
Але наочніше всього переваги мережі проявляються в тому випадку, коли всі користувачі активно працюють із єдиною базою даних, запитуючи інформацію з неї й заносячи в неї нову (наприклад, у банку, у магазині, на складі). Ніякими дискетами тут уже не обійдешся: довелося б цілими днями переносити дані з кожного комп’ютера на всі інші, містити цілий штат кур’єрів. А з мережею всі дуже просто: будь-які зміни даних, зроблені з будь-якого комп’ютера, відразу стають видними й доступними всім. У цьому випадку особливої обробки на місці звичайно не потрібно, і в принципі можна було б обійтися більш дешевими терміналами (повернутися до першої розглянутої ситуації), але персональні комп’ютери мають незрівнянно більш зручний інтерфейс користувача, що полегшує роботу персоналу. До того ж можливість складної обробки інформації на місці часто може помітно зменшити обсяг переданих даних.
Без мережі також неможливо обійтися в тому випадку, коли необхідно забезпечити погоджену роботу декількох комп’ютерів. Ця ситуація найчастіше зустрічається, коли ці комп’ютери використаються не для обчислень і роботи з базами даних, а в завданнях керування, виміру, контролю, там, де комп’ютер сполучається з тими або іншими зовнішніми пристроями. Прикладами можуть служити різні виробничі технологічні системи, а також системи керування науковими установками й комплексами. Тут мережа дозволяє синхронізувати дії комп’ютерів, розпаралити і відповідно прискорити процес обробки даних, тобто скласти вже не тільки периферійні ресурси, але й інтелектуальну міць.