СИСТЕМНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Операційна система Linux

Linux – це повна багатозадачна багатокористувацька операційна система (точно також як і інші версії UNIX). Linux досить добре сполучимо з рядом стандартів для на рівні вихідних текстів, включаючи IEEE POSIX.1, System V і BSD. Він створювався, маючи на увазі таку сумісність. Конфігурації комп’ютерів, що рекомендують:

Мінімум: Intel 80386 DX 40MHz / 4Mb (RAM) / 80Mb (HDD)
Що рекомендує: Pentium 100MHz / 16Mb / 540Mb
Оптимальне: Pentium 133MHz / 32Mb / 1Gb

Linux підтримує різні типи файлових систем для зберігання даних. Реалізована також файлова система MS-DOS, що дозволяє прямо звертатися до файлів MS-DOS на жорсткому диску. Підтримується також файлова система ISO 9660 CD-ROM для роботи з дисками CD-ROM.

Linux забезпечує повний набір протоколів TCP/IP для мережної роботи. Підтримується весь спектр клієнтів і послуг TCP/IP, таких як FTP, telnet, NNTP і SMTP.

Ядро Linux відразу створене з обліком спеціального захищеного режиму для процесорів Intel 80386 і 80486. Зокрема, Linux використає парадигму опису пам’яті в захищеному режимі й інші нові властивості процесорів.

Для збільшення обсягу доступної пам’яті Linux здійснює також розбивка диска на сторінки: тобто на диску може бути виділене до 256 Мбайт «простору для свопінгу». Коли системі потрібно більше фізичної пам’яті, то вона за допомогою свопінгу виводить неактивні сторінки на диск. Це дозволяє виконувати більше об’ємні програми й обслуговувати одночасно більше користувачів. Однак свопінг не виключає нарощування фізичної пам’яті, оскільки він знижує швидкодію, збільшує час доступу.

Ядро також підтримує універсальний пул пам’яті для користувальницьких програм і дискового кешу. При цьому для кешу може використатися вся пам’ять, і навпаки, кеш зменшується при роботі більших програм.

Виконувані програми використають бібліотеки, що зв’язують динамічно, тобто виконувані програми можуть спільно використати бібліотечну програму, представлену одним фізичним файлом на диску. Це дозволяє виконуваним файлам займати менше місця на диску, особливо тим, які багаторазово використають бібліотечні функції. Є також статичні зв’язувати бібліотеки, що, для тих, хто бажає користуватися налагодженням на рівні об’єктних кодів або мати «повні» виконувані програми, які не мають потреби в поділюваних бібліотеках. В Linux поділювані бібліотеки динамічно зв’язуються під час виконання, дозволяючи програмістові заміняти бібліотечні модулі своїми власними.