Матеріально-енергетична картина світу
Ми живемо в макросвіті — середовищі, об’єкти якого за розмірами сумірні з людиною. Традиційно їх поділяють на неживі (будинки, транспорт, меблі, одяг, механізми) та живі (рослини, тварини, людина).

Усі макрооб’єкти складаються з атомів і молекул, які, своєю чергою, утворені з надзвичайно малих елементарних частинок. Цей рівень буття називають мікросвітом.
Водночас наша планета є частиною Сонячної системи. Сонце разом із мільярдами інших зірок формує галактику Чумацький Шлях, а мільйони таких галактик складають Всесвіт. Ці велетенські структури утворюють мегасвіт. Усе розмаїття цих світів складається з речовини.
За теорією Великого вибуху, наш Всесвіт виник приблизно 13,8 мільярда років тому внаслідок розширення надщільного згустку енергії. Спочатку матерія існувала лише як енергія, проте за лічені частки секунди почала формуватися речовина — з’явилися елементарні частинки. Згодом структура ускладнювалася: виникли атоми, потім — молекули. Завдяки гравітації з них утворилися складні космічні тіла: зірки, планети та галактики.
Сучасну світобудову можна подати як ієрархію: від елементарних частинок до галактичних кластерів. Молекули та макротіла з часом інтегруються у складні біологічні, соціальні й технічні системи.

Енергія є невід’ємною властивістю матерії. Тіло над землею має механічну енергію, нагріта вода — теплову, заряджений провідник — електричну, а атомні ядра — ядерну. Ці види енергії постійно трансформуються:
- потік води обертає турбіни ГЕС (механічна -> електрична);
- паливо на ТЕС чи реакції на АЕС генерують струм (теплова/ядерна -> електрична);
- електродвигуни забезпечують рух транспорту (електрична -> механічна).
Матеріально-енергетична картина світу зародилася ще в античності, а з XVIII століття розвивалася переважно у межах фізики та хімії. Від середини XX століття вчені зосередилися на вивченні складних систем (біологічних та соціальних). Проте з часом стало зрозуміло, що традиційний підхід, заснований лише на енергії та матерії, не здатний пояснити всі нюанси функціонування живих і суспільних структур.
